Володимир Лисютенко: «Після дембеля я повернувся працювати в рідний магазин…»
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Звичайний співробітник звичайного магазину з Пирятина – незвичайна людина. Він не лише справжній чоловік і захисник нашої країни, але й патріот.
Щодня, повертаючись з роботи, ми дивимося новини із найбуремнішого регіону країни. Ми хвилюємося за наших хлопців, що захищають державу на сході України, але фактично ніколи не замислюємося про те, що з ними відбувається після повернення із зони АТО, в звичайному повсякденному житті. Адже в гарній формі під оплески натовпу вони крокують тільки в постановочних роликах соціальної реклами. А в дійсності їм доводиться стикатися з безліччю проблем – від отримання статусу учасника бойових дій до питань працевлаштування
– Володимире Васильовичу, скажіть відверто, чи стала мобілізація для Вас несподіванкою?
– Не сказав би. Просто прийшов додому, а там – повістка. Потім військкомат і медкомісія. Після цього поїхали в Кривий Ріг, а вже звідти – в зону АТО.
– Ви служили в Станиці Луганській?
– Не лише там. Наприклад, ще стояли у Верхньоторецьком
– Напевно, Вам складно згадувати про ті часи?
– Звичайно. Але було б ще складніше, коли б не волонтери.
– Вони Вам допомагали?
– Досить суттєво. Приїжджали і наші пирятинські хлопці, і волонтери з Харкова. Взимку привозили теплі речі. Поставляли різні продукти. Навіть забезпечили нас тепловізором.
Розповідь Володимира може комусь здатися дещо по-чоловічому небагатослівною. В цьому немає нічого дивного. Адже час перебування в зоні бойових дій накладає свій відбиток, кожен спогад про нього для нашого героя є дуже болючим. Значно більше інформації про перебування Володимира Лисютенка в зоні АТО нам надали його колеги, з якими він працює в пирятинському супермаркеті «АТБ». За їхніми словами, він служив на одному з найнеспокійніших блокпостів. Об’єкт щодня перебував під обстрілами ворожої артилерії. За період служби на очах Володимира загинуло близько 20 побратимів. Звичайно, для кожної людини, яка «пройшла» зону АТО, важкий вантаж тих пережитих моментів назавжди лишається у пам’яті. І тому такою важливою є підтримка оточуючих. Наш герой отримав її у рідному колективі. Ані команда супермаркету, ані керівництво компанії не покинуло його напризволяще в скрутну годину.
– Нам відомо, що у період Вашої служби корпорація «АТБ» як відповідальний працедавець зберігала за Вами весь соціальний пакет. Розкажіть про це.
– Керуючий магазином перед відправленням до зони АТО просто відсканував мої документи та повістку. І все. За мною зберегли робоче місце. Весь цей час платили заробітну плату.
– А колектив магазину, в якому до мобілізації Ви працювали товарознавцем, якимсь чином допомагав?
– Постійно дзвонили, цікавилися справами, на день народження привітали. Надсилали посилки.
– Це якось вплинуло на Ваше рішення щодо подальшого мирного майбутнього?
– Після дембеля я повернувся працювати в рідний магазин. Мене дуже тепло зустріли, усі були раді, вітали з поверненням. І хоча багато чого змінилося, я швидко став до роботи. Допоміг дружний колектив, у якому є справжня взаємодопомога та підтримка.
Можливо, саме це було вирішальним моментом для того, щоб будувати свої подальші плани саме у межах трудової діяльності в «АТБ». Сьогодні Володимир працює адміністратором торговельного залу. Але вже найближчим часом планує записатися до учбового центру корпорації, щоб отримати можливість обійняти посаду заступника керуючого супермаркетом.
– Ви до мобілізації працювали товарознавцем. Як сталося, що тепер працюєте на іншій посаді?
– Після АТО я повернувся на своє робоче місце. Але потім пішов на підвищення. І, знаєте, планую йти ще вище по кар’єрних сходах. Мене це цікавить, і я бачу перспективи.
– Ваша родина, безумовно, є одним зі стимулів для подальшого розвитку та зростання?
– Я переосмислив свої життєві цінності. Зрозумів, що найголовніше – це сім’я. У мене двоє дітей. Старшому синові – 11 років, молодшому – 9. Я відповідаю за їхнє майбутнє.
– Вважаєте, що робота в компанії «АТБ» цьому сприятиме?
– Так. Ця корпорація дбає та піклується про своїх співробітників.
Безумовно, ми від щирого серця бажаємо Володимиру, щоб усі його плани здійснилися, щоб його сини стали справжніми чоловіками, схожими на їхнього батька. Щоб уся родина героя жила в мирній, спокійній і щасливій країні. Адже саме таку країну і захищав Володимир Лисютенко на фронті.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
